<< Главная страница

ТРУНА ТIМУРА



Категории Микола Бажан ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал УЗБЕКИСТАНСЬКI ПОЕЗIÏ Вiн свiт громив, жахав народи Палив мiста, топтав степи I гнав орду свою в походи Крiзь млу кавказькоï тропи. До нього йшли по зиск i ласку, Путi торуючи старi, Купцi Iрану i Дамаску I генуезькi лихварi Iз джагатайськоï пустелi Вiн звiвся привидом кривим, I многорукий iдол Делi Повергся в порох перед ним. Хан з ока iдола рукою Гранчастий видер дiамант I, вклавши в торбу, взяв з собою, В свiй рудогорбий Самарканд, Де зiбрано в скарбницi свiту Коштовний дар з усiх краïн, Та брилу ковану нефриту Цiнив як скарб найбiльший вiн Чи в чорних урвищах Турану, Чи в покладах китайських гiр Раби знайшли в дарунок хану Зелений камiнь-дивозiр. В нiм одблиск мiсяця холонув, Глибини моря стигли в нiм. Мертвотним холодом вiдгонив Вiн кожним виломом своïм. Крiзь нього видно мертвi далi Безслiдних вiйн, пустих смертей, I хан знайшов в страшнiм кристалi Останнiй марний свiй трофей. I вiн звелiв зелену брилу, Холодний камiнь забуття, Покласти на свою могилу, Щоб запечатати життя. Кiнчилось все —тривоги миру, Душi шаленство й ненасить, I лиш гординя Гур-Емiру Над порожнечею стримить, Де зеленавий, плоскотiлий, Недобрий камiнь захолов, Розплiвши, як вiнок зотлiлий, Словесну в'язь пiвмертвих мов. I тiльки книга жовтошкура В своï узорнi береги Вписала повiсть про Тiмура, Про вiк Залiзного Кульги,— Адже не вiн, владика воєн, Принiсши свiту меч i гнiв, Безсмертя бiльшого достоïн За книжку пам'ять давнiх слiв. Вiн смертю зник, як смертю виник, I слiд на солонцях присох, Де йшов, кульгаючи, руïнник Землi народiв багатьох. Де йшов, кульгаючи, сновида Безплiдних снiв, безслiдних дiл, Збиваючи до круговиду Блукання швидкойдучий пил. I на шляхах земного ширу Пройшло усе, кiнчилось все, I скреп розпався Гур-Емiру, I впали башти медресе. I край надгробка iз нефриту Шар цвiлi, тлiну й пилюги Укрив ознаку гордовиту — Бунчук Залiзного Кульги; Немов крило зловiсне птицi, Мов хижа висохла рука, Звиса над каменем гробницi Це чорне пасмо бунчука. Пiд бань розколотих зiяння, Пiд черепи лунких склепiнь Лягла тiнь пам'ятi остання, В зелений камiнь вкута тiнь. Нехай цю тiнь за нагороду Собi гордень той визнає, Що з рук безсмертного народу Безсмертя не дiстав своє.
ТРУНА ТIМУРА


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация