<< Главная страница

СЛIПЦI (Уривок Iз роздIлу другого)



Категории Микола Бажан ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал - Я не товариш вам, дiду, й не недруг, Хоч i приблуда слiпий мiж людей, Нi датку собi нi дiвчат товстобедрих Я не шукаю... Ви, дiду, ачей Не перший десяток вакуєте з лiрою I знаєте добре слiпецькi путi, Що я ïх нiколи не взнаю, не змiряю... Дiду! Скажи — чи дороги отi, Замучивши згагою душi, виводять Спiвцiв та ïх вiрних в ясний вертоград? Чи певнiсть та звагу, чи просто байстрят, Блукаючи свiтом, бандурники родять? Чи всохла остання краплина води В бандурнiй лункiй та сухiй шкаралущi? Чи, може, вже води могутнiшi й дужчi Гримлять об пороги мужицьких твердинь?! Ти ходиш по свiтi не перший десяток, Не на першому стовквищi ницьма лежиш, I лiра стара та посвячений нiж, Та, може, ще мудрiсть i скруха — твiй статок... Запльований, зганьблений бiльш над усiх, Це ж ти - найнещаснiший з вiдданих лiрi, I розпач холоне на бiльмах твоïх, Одчай, що зневажливу зроджує щирiсть... А лiрник мовчить, i пливуть, i пливуть, Нерухомо спливають два ока пiдласi, Несучи бiлий мул i гнилу каламуть З продавлених ям в зашкарублому м'ясi. А лiрник мовчить, наче вiн не зловив Глухого, мов скрип, шепотiння приблуди. Навколо слiпцiв порозходились люди, Не добравши в тiй бесiдi глузду i слiв. А лiрник мовчить, i видзвонює муха, Принаджена соком м'ясистих повiк. Вiн спить? Десь ширяє думками? Чи слуха? I, поруч, присiвши, веде чоловiк Все далi своєï: — Я вчився три роки I очi склепились зогнивши. Отак Пiшов придивлятись до свiту, безокий Мандрований лiрник, незрячий жебрак. Я бачив багато, й питаю не вперше, Востаннє? Не знаю. Знаю — не вперш. Ти вiдаєш, дiду, - є всякi тверджi, А сумнiв, певне, найбiльша з твердж. Ламаюся в сумнiв, як в браму обвалену, Розкопую, б'ю, вивертаю ïï. У кожну шпарину, у кожну прогалину Вставляю заюшенi пальцi своï. Ти думаєш — так, засурмивши у сурми, Пройдеш крiзь облоги, крiзь мури й рови? Нi! Треба в страшнi i розпливчастi штурми Кидати чорне ядро голови. Маячня повсякденна, шугання думок, наче струменiв, Що дзонять у скронi та геть вiдлiтають у мить. Легко зломити голову - важко зломити сумнiв, Здолати його i на горло йому боляче наступить. Порожнеча вирує так боляче й глухо. Шалiй ти! Кругойдуче вагання засмоктує трупики душ! Здолати! Продертись! Пробитися! Вийти! Як муж, а не мученик... Чуєш? Як муж! Вiдповiдай, перехожий!.. Невже безсоромно й довiчно По торжищу людському сумнiв тягтиму я свiй? i чоло скривавлене бiле, - тiльки око кричить дихавично, Наче здавлений розпачем рот, закам'янiло блiдий. ЖИТТЯ Й РЕВОЛЮЦIЯ. 1931, сiчень-лютий, ч. 1-2, с. 116-118.
СЛIПЦI (Уривок Iз роздIлу другого)


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация