БудIвлI



Категории Микола Бажан ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал I. СОБОР У тiнi пагоркiв, процвiвши потаймиру, Звучить колона, як гобоя звук, Звучить собор камiнним Dies irae, Мов ораторiя голодних тiл i рук. Встає огонь святобливоï готики, Як ватра вiри, як стара яса, I по-блюзнiрському пiднеслись в небеса Стрiлчастi вежi — пальцiв гострих дотики. Рукою обiйми холоднi жили твору I дай рукам своïм нiмим Пiднести серце власне вгору На грановитих списах рим, Щоб в очi скнарi темних веж Заглянуло воно, мов дзвiн сухий, забилось. I тiнь впаде iз пальцiв веж, як стилос, I почекру ïï на серцi не знесеш. Немов кiстлявi й лютi пута, На серце ляже слiв важкий узор. Залiзом, полум'ям, єлеєм, кров'ю куто Зловiщу повiсть про собор, Як в захватi стражденних юрм, У скреготi зубiв i скреготi гранiту, Мов смертний спiв, мов клич одчайних сурм, Щоб пломенiти i гримiти, Здiймавсь собор на славу феодалу, Яскриня вiри, кишло прощ, — I на лункi тарелi площ Вже дзвiн його упав помалу, Мов мiдний шаг, офiри мiдний шаг. Так в католицьких висохлих руках Бряжчать разки з пахучого сандалу. На дзвiн не йшли, а плазували лiгма Раби та блазнi, дуки й королi; I роззявлявсь собор, немов солодка стигма Безвольноï й самiтноï землi. I падали, i дерлись пiд склепiння Тiла без рук i руки, що без тiл; Роти, розiрванi навпiл, В камiнну бистрину вплiтали голосiння. I, як худа стрiла, злiтав над ними вгору, Як рук голодних гостроверхий снiп, Натхненний корабель собору У фанатичнiм, виснаженiм снi. Крутилися роки в похмурiй веремiï, Та не згасали, щоб iзнов блищать, Вогнi готичних яросних багать На щерблених мечах i косах Жакерiï, Бо зводився собор — гнобитель i захисник, Юрби благання i юрби прокльон, Й готичний розцвiтав трилисник, Мов хрест, мов квiт, мов псалма i мов сон. *** II. БРАМА У грi нелюдськiй, в спразi неприроднiй, Потрясши ланцюги прикрас, Важкою зморшкою напнувся владний м'яз, Обняв краï спокiйноï безоднi. Пiднiс, як пожаданний келих, Широку браму в вишину, Широку браму, грiшну i земну, Мов круглий перстень на руках дебелих. I творчий хист, що не втомивсь, не вистиг, Снопи принадних зел на каменi поклав, Як груди дiв, гарячих i нечистих, У шпетних iгрищах уяв. Так щедро кинув семенасту брость, Як звик на ложе кидати коханку, Що зна любовний пiт, важких заплiднень млость, I ситий сон, i спрагу на свiтанку. На бростi — квiт, на бростi — квiт, мов око Розпаленого самкою самця Ще тих столiть, коли в серця Вливалась пристрасть хтивого барокко, Що плинула з вiкiв старого лабiринта, Що поєднала iздаля Вкраïнських брам рясне гiлля З вiльготними акантами Корiнта. I той акант — не лавр на головi державця, I брами щедроï нiхто не розчиняв, Щоб бранцiв пропустить з подоланих держав. Бо шлях звитяг крiзь браму не прослався. То брама пристрастi пригнобленiй i лютiй Старих столiть. Одягненi в шарлат, Тодi здвигав своï дзвiницi злотокутi, Мов пишнi бунчуки, бундючний гетьманат. Тодi, немов бучний вiнець, На масне волосся степу Поклав церкви своï Мазепа, Поет, i гетьман, i купець; Тодi, програвши гру одчайну, Навчився бiгати назад Мазепин бiлий кiнь, оцей Пегас без стайнi, Безхвостий Буцефал прийдешнiх гетьманят. Женiть того коня, хода його хай втихне! Мов списа ржавого, дзвiниць ламайте тiнь! I мовкнуть дзвони, дзвони з-пiд склепiнь, Бо серце наше бiльше, анiж ïхнє! *** III. БУДИНОК Мов райдуга, що викута в гамарнi, Уже нагнувсь над домом вiадук, Але ще юрбами навколо ходить гук, Стає в стовпи громохкi й незугарнi. Стовпи громохкi. Палi риштувань. Пiдойми зiгнутi. Поламанi домкрати. Кипить могутнiх будувань Гарячий бунтiвничий кратер. В'ïдається у степ завзята праця та, Як смерч, поставлений донизу головою. Трясе рiвниною i двигає горою, Мов аркушi, шари земнi горта. I вибуха, як пострiл, рух, Розряд мiцних натуг. Тут Буяє труд. I пруг ляга на плуг, I кут ляга на кут; Луна iде навкруг Споруд. Iдуть потужнi голоси, Прокочуються в танцi, I вiдгукаються баси Тяжких електростанцiй, Де на моторах, з-пiд щiток, Мiж нафтових калюжок, Повзе, закручуючись, ток, Немов стальний остружок. Наллявши сяйва в склянку ламп, Вiн в'є свою спiраль Вiд паль До дамб, Вiд дамб До паль, Кваплячись у даль, Де хаос ям i хаос куп Пiску й рудоï ржi, Де на твердий, упертий шруб Нагвинчуються етажi. Колонки електричних гроз В дротах прогримотiли, I лопає тривалий трос. Як лопаються жили. I смерчi звукiв випряда Оскаженiла хуга; То крутиться мерщiй труда Велична центрифуга. Обертається мерщiй, Луна на гони й гони По рейках гомiнких колiй, Як вагонетки, гонить. Копають степ, свердлять масив I закладають тут же Масиви стiн, I дула димарiв, I кратери споруджень. Зубами чорними зубил Рубають ромби брил, Бетон громадять в кучугури, I пахне, як озон, ïдкий металу пил, I котяться важкi акорди сил, Широких спин i мускулястих тiл З залiзноï клавiатури. Залiзо б'ють i гнуть прекрасну мiдь I горбатих м'язах руки чоловiка. Над землею гримить, Над старою землею гримить, Як марш нечуваних столiть, Будування висока музика. I стогне степ, i стугонить краïна, Стальна запiнена турбiна Електростанцiй громових, I рухається день, як верств одвiчний здвиг, I другий день уже чекає черги, Бо кожен день — як вибух i як штурм, Шалений марш напружень i енергiй, Салют, i виклик сурм, i натиск, i алярм. 1928 Джерело: Микола Бажан, ДОРОБОК. К., Днiпро, 1979.
БудIвлI